Ішла Ганна по водицю,
Гарна дівка, молодиця,
Йдучи, пісню заспівала,
Про Івасика згадала,
Який так її кохає,
Але й гадки ще немає
Що і Ганна полюбила,
Що Івасик Ганні милий.
Прийшла, воду зачерпнула,
У водицю заглянула,
Милувалася собою,
Своїй вродою красою
Що Івася зчарувала,
Та у себе закохала.
Як же Йвася не любити?
З ним під ручку не ходити?
Коли хлопець він поважний,
Добрий, чемний та відважний,
Пісню вміє заспівати
Знає де пожартувати,
З людьми щирий, працьовитий,
Господар талановитий!
Гей, Івасик, гарний хлопче,
Ганни серденько тріпоче
Від дівочого кохання,
Із вечора та до рання.
Не збулося як гадалось,
Щастя сонечко сховалось,
Не судилось молодятам,
Двом коханим пташенятам,
Свої душі поєднати,
На рушник весільний стати.
Злая доля роз’єднала –
Війна щастю помішала –
Орда руськая напала.
Пішли хлопці воювати,
Та свободу добувати,
Людей рідних боронити,
Супостата на смерть бити.
Наш Івасик з ним б’ється,
Рідна кров за Ганну ллється,
У запеклий бій пішов,
І у бою – смерть знайшов,
У своїм останнім бою
Став Івасиком – Героєм
Що братів урятував,
Та життя своє віддав
За свою країну милу,
За Ганнусю чорнобриву,
За увесь козацький рід,
За укрáїнський нарід.
Гей ти, славний бандуристе,
У селі, а чи у місті
Згадай піснею Героя,
Нехай буде пісня твоя
Не сумна та не протяжна,
А весела та відважна,
Як в житті Івасик був,
Перемогу нам здобув
Своїм Подвигом козацьким,
З завойовником хижацьким
Бився ти з останніх сил,
Як Архангел Гавриїл,
Та пішов до Бога в небо…
– Не плач, Ганночко, не треба,
– Івась з нами у серцях,
– У молитвах, у піснях,
– В наших спогадах щасливих,
У думках для серця милих,
Буде він завжди такий,
Вічний – гарний, молодий,
Для Ганнусі рідний, милий..
Є у пісні така сила,
І така могутня зброя
Що не дасть тепер покою
Нашім душам і серцям
По укрáїнським бійцям.
Співай брате-бандуристе,
Про Геройську душу чисту,
Про Івасика та Ганну,
Та любов їх безталанну..
