Терористичний ракетний удар по житловому будинку міста Дніпро, здійснений російськими варварами та нелюдями 14.01.2023, забрав життя майже п’яти десятків ні в чому не винних людей – дітей та дорослих…
У нас був дім. Маленьке свято.
Тихенько нам собі жилось,
Нам треба зовсім небагато,
Щоб по життю собі ішлось …
Дитинку виростити треба,
Нагодувати, одягти,
Частинку сонця, клаптик неба,
І від хвороб уберегти.
Свята родинні відмічати,
Садочок, школа чи кіно,
І друзів гомін біля хати,
Чи погляд сонний у вікно…
Зірок із неба не хапали,
Що мали, те і берегли,
Лягли під вечір, рано встали,
По стежці долі собі йшли..
А доля часто не питає,
Що буде завтра, чи колись,
Когось вона оберігає,
Когось до низу, когось ввись…
Молились у вікно, до неба,
Під звуки жалібних сирен,
Була якраз така потреба,
Звертатись до небесних Ймен.
А десь летіла клята доля,
І вибрала мене, мій дім,
Ні, не ліси, не чисте поле,
Чи простір у краю чужім..
Мене… Раптово… Незбагненно…
І всіх, хто поряд мене жив,
Назвуть усіх, і поїменно,
Вже потім.. Вже із-за світів…
Чи я – малесенька дитина,
Чи я – дівчина, чи юнак,
Чийсь – чоловік, або ж дружина,
Чи вся сім’я, чи одинак…
Зустрілись душі в іншім домі,
І гомін в ньому – янголів,
І незнайомі, і знайомі,
І в тому домі інший спів.
Не плачмо.. Бережімо сили,
Хоч серце ниє, та щемить,
Вони – не щезли! Їх – не вбили!
Вони – це помста, що горить!
