Сиджу, страждаю, очі в небо,
Кусаю ручку чи перо,
Лише свербить внизу потреба,
Чи на горшок, чи на відро..
І лиш вона, ціцькаста “Муза”,
Мене тримає за “терпець”.
Відсутній Ґудзик у картуза..
В штанях гуляє вітерець..
О! Є до чого причепитись!
Я вірш про “Ґудзика” складу!
О, “Ґудзик”, дай тобі вклонитись!
Я на коліна припаду!
Чому нема тебе на місці?
Куди з штанів подівся ти?
О!! Рима є!! Хильну під двісті,
Продовжу з двісті двадцяти..
Пішла рідненька… (з огірочком),
Я “Музу” рідную, свою,
Її ковточок за ковточком,
Всю випью, у себе віл’ю.
І “Муза” крякне. Засинає..
І полусидячі лежить,
Вірша про “Ґудзика” складає!?
Ні, вже підхрапує і спить…
Та що ж таке!? “Перун” всесвітній!?
Буди її, трекляту мать!
Алкашка спить тисячолітня!
Давай про “Ґудзика” писАть!
ПисАть, чи “ПІсать”, ууу, зараза,
Невчасне слово то яке,
І рима, туалетна фраза,
І слово ж “терпкеє” яке!!??
А встати з “Музою”, не можу,
Та і не хочеться мені,
Прийму я творчу “кару божу”,
Прийму я “муки неземні”.
Бо “Ґудзика” ж таки не маю,
На тому місці, де “терпець”.
Поволі “річку” “відпускаю”,
Який же “Ґудзик” молодець!
Що там тебе давно немає,
Там прохолода, вітерець,
Відкрито “Музи” зустрічає,
І вільно дихає “терпець”.
Яке ж тепло!!! Внизу блаженність!!!
Я сплю, і “Муза” в мені спить,
І ця раптова злободенність,
Внизу не давить, не щемить.
І “Ґудзик”, і його відсутність,
У скрутний час допомогли,
І “Музи” сплячої могутність,
“ПисАть” мені допомогли.
“ПисАть” чи “ПІсать”, не важливо,
Тече саме, і тепла гладь,
Штани без” Ґудзика” – важливо!
Прийшлось би “Ґудзик” розстібать…