Неначе хмарка в небі біла-
Летів літак попід небесним краєм
Та й зупинився. Полетіли
Коротким шляхом – з неба, та до раю..
Діточкам, що пішли з неба до раю…
Загиблим пасажирам літака рейсу МН17, знищеного російськими нелюдями 17-го липня 2014 року під небом України.
Ну що? Кажан, вампір кривавий,
Ніяк не можеш ти напитись крові?
Клекоче півень твій двоглавий,
Вдягаєш, ірод, ти вінки тернові
На малих діток, як на Бога,
Та й на розп’яття муки засилая
Невинні душі?! Їх дорога
По небу йшла, весела та швидкая,
Хто вниз на землю роздивлявся,
Хто спав, хто гомонів чи хто сміявся,
Всяк думав про своє, чи мріяв,
Літак своїм польотом сон навіяв,
На мрії легкі та приємні.
Не відчував ніхто тривоги, лиха,
Думки легкі та потаємні..
Біда прокралась ззовні!! Тихо, тихо..
Та, раптом, спалах, неймовірний!!
На мить, цей погляд, зляканий, питальний,
І муки.. Жалісні, безмірні!!!
І смерть прийшла. Кінець прийшов фатальний
Для всіх. Дорослих та діточок,
Для всесвітів людських, безмірних світів,
Для зовсім юних та малих квіточок,
Для всіх прекрасних та яскравих квітів..
Тепер у Бога квітне поле,
Це все вони.. Дітки.. У райськім саду..
Ми молимось за них із болем!!
Що впали з неба сумним зорепадом
Та спонукали до молитви
Усі живі серця. Та хто ж убивця?
Хто меч підняв в нерівній битві?
Хто на діток маленьких поцілúвся?
Упир мордорський тре руками,
Та потирає кров агнець невинних,
Із болем їхнім, із сльозами
Та п’є! У горло ллється справ злочинних
Моря та океани крові…
Коли ж ти вдавишся, тиран пекельний?
Коли іздохнеш, кат Христовий
Та зникнеш в пеклі чорнім підземельним?
За тих діточок із Беслану?!
За тих сирійських діток убієнних?!
За долі, знищенні тираном?
За жертви твоїх Воєн Невоєнних?!
За квіточки, що в Бога, в Рáю,
Тепер цвітуть на едемському полі,
За всіх.. Я плачу.. І не знаю..
Доколі все це буде ще? Доколі?
Чи чаша ще не перелилась?
Чи може краплі ще не вистачає
Щоб царство кажанове обвалилось,
Яке діток маленьких убиває?
Ні, чаша вже достатньо повна,
І гнів людський та Божий на порозі!
А ще сильніший гнів – безмовний,
Усіх, що вбиті, що сказать не в змозі
Про всі страждання та про муки,
Про нездійсненні мрії та бажання,
Та про маленькі, ніжні руки,
Що враз застигли в смертному мовчанні.
Тепер ці руки у жахіттях
Вві сні прийдуть до мóрдорського ката,
В усі роки, в усі сторіччя,
Тобі й народу твому плата..
Віддасться за усі народи
За кожну душу відповідь приймеш ти,
Отримаєш ти “нагороду”
За покоління нинішні й прийдешні.
Неначе хмарка в небі біла-
Летів літак попід небесним краєм
Та й зупинився. Полетіли
Коротким шляхом – з неба, та до раю..