Ти вільний думкою, ти чистий подихом,
Ти бачиш ницості, ти ген непослуху,
В очах проникливість, критично зрощений,
Ти не такий як всі, людьми не прощений.
Ти знаєш тонкощі, чутливий думкою,
Струною всесвіти, і жили стрункою,
Різницю поглядів ти миттю вловлюєш,
Хто світлом повниться, хто в темінь вповзує..
Людська проникливість в мені до крайнощів,
Добро чи зло росте, я бачу паростки,
Одного погляду у очі вистачить,
Щоб дати відповідь, щоб душу визначить.
Я бачу нутрощі людської дурості,
Критичність мислення в її відсутності,
Сліпу довірливість з брехливим присмаком,
Добро без остраху, з мерзенним наслідком.
Я бачу ідолів, що стадо плекають,
Бездумно вірують, і радо плескають,
Пропащі душі їх, в пітьмі загублені,
В дитинстві кинуті і недолюблені.
Навіщо це мені, навіщо бачити,
Сліди майбутнього для них тлумачити,
Не хочуть знати їх, так жити легше їм,
Добро безжалісне, якщо жалітись ним.
Холодним розумом пізнати істини,
Життя як крапельки, життя – намистини,
По черзі складені, етапи пройдені,
Бризки розвіяні – перлини знайдені.
