Минає двадцять другий – йде у вічність…
Сторінка перевернута страшна,
Запекла боротьба і смерті міцність,
Не знаєш де знайде тебе вона..
Чи у кімнаті, у ранковім ліжку,
А може в місті посеред людей,
Коли у парку я читаю книжку,
Або ж підхожу до своїх дверей…
Стикнувся кожен з подихом смертельним,
Він зачепив дорослих і дітей,
І наступ ворогів, вогонь пекельний,
І біль під сонцем, біль серед ночей…
І стогін української матусі,
І сльози батька, за дитину плач,
І небо впало в своїм кволім дусі,
І горе втрат, і відчаю розпач..
І погляд в небо.. страх, біди чекання,
Що неспошлють нам ангели з небес?
Життя молитви, і життя благання,
Життя, що є найкращим із чудес!
Страшний був рік, і від безсоння очі,
Їх темний обід, райдуги ночей,
І очі діток.. Сни мої пророчі
Збулися про війну і про дітей..
Війна збулася, небо у металі,
І вибухи, і гуркіт літаків,
І вільні люди їз міцної сталі,
І душі запорізьких козаків.
А потім – чисте, чисте небо біле,
Що заїскрилося серед руїн,
І на горі хлопчина посивілий,
І Прапор Перемоги поряд з ним!
Життя завжди проб’є собі дорогу,
Пророчі сни знайдуть своє буття,
І українська, славна Перемога
Заради нас, заради майбуття.
Прощай, смертельний, страшний рік пророчий,
Все горе забери у небуття,
І рік новий, і нові дні, і ночі,
І Перемога буде, і Життя!
