Соняшник в диму

Присвячено Народному Герою України, старшому лейтенанту Артему Володимировичу Абрамовичу…

“Подсолнухи, мамочка, óбнять их мне бы,
И взгляд от них не оторвать,
И тянуться к солнцу, по синему небу
Как души, готовые жизни отдать!“

Реве мотор, кипить душа у танка,
І бачу – ворог топче рідний край,
За нами все – земля і рідна мамка,
І соняшник. Давай, козак, давай,
Тримай штурвал зі спокоєм та люттю,
І ціль ворожу впевнено лови,
На визвольну війну з “царем” могутнім,
На бій святий тебе благослови.

Гармата лупить.. Постріл, ще раз постріл..
– А щоб тебе, заклинило, біда… –
Заполонило димом жовтий простір,
І преться, преться танкова орда.

– Відходьте, хлопці, я вас прикриваю,
Та до своїх: – Механіку, давай!-
– Вмирати всім, про це я точно знаю! –
– Дави на газ! Навіднику, стріляй! –

– Снаряди є, заклинило, зараза,
– Із бою треба вийти, командир!? –
– Ще вийдемо, от тільки не відразу,
– Тре БМПешку взяти на буксир.. –

Та враз угледів два ворожих танка,
Що підійшли на постріли впритул..
Згадав своє дитинство.. Татка.. Мамку…
Та друзів бойових.. І враз збагнув,

Вони позаду, все, що миле, рідне,
Надію мають тільки на мене,
– Ну що ж, учиним правильно та гідно! –
– Бо рішення виходить тут одне..

– Ну що ж, давайте, гади, потанцюєм,
– Під український, танковий гопак,
– Ми з вами на моїй землі воюєм,
– Та нищимо агресорів-собак,
– Що вп’ялися зубами в Україну,
– Та забрехали “градами” Донбас,
– Його перетворивши на руїну,
– Та Крим, що відібрали нагло в нас..

– Давай, механік, газу до упору!
– Бери розгін, ідемо на таран!?
Понісся танк по жовтому простору,
Розлючений, неначе ураган,
Та вдарив з усієї своїй люті,
В ворожий танк, що зразу задимів,
– Ну що, живі? Ще шаблі не погнуті?! –
– Прорвемось, хлопці, командир зрадів!
– Давай назад, та розганяйся знову,
– Бо бачу ще один ворожий танк,
– За Батьківщину скажім своє слово,
– Бери наліво, бий його у фланг!

Та вдарив! Спалахнув вражина чортів,
Осипавши підсоняшник вогнем,
Та почали тікати з усіх бортів
“Брати” колишні, яких ми женем
Та будем гнати до свого кордону,
Не дивлячись, чи родич ти, чи сват,
І нищити по нашому закону,
Якщо не словом то з своїх гармат.

Замовк мотор, та тихо стало в танку
Лише на мить.. Останній погляд звів
На друзів.. Прощавай, земля і мамко,
Та соняшник… Я, в небо полетів….