Не грайся, друже, з отрутою, яка веде у той світ…
Рожеве світло сяє коло мене,
Я в забутті, і час мене минає,
Не відчуваю тіла я у себе,
Душі я спокій тільки відчуваю.
Ніщо у світі мене не турбує,
Ніколи не вернусь у світ я знову,
Лише покій та щастя я малюю,
Лише з чарівним я веду розмову.
І все минає враз – я прокидаюсь,
І лише біль тупа застрягла в тілі,
Я від людей, від себе я ховаюсь,
Нема життя, коли немає зілля.
І мене рве вже на шматочки різні,
І жах у кайданах мене стискає
Миттєва думка – Я вже божевільний!
Людей я помогти мені благаю.
Я їх благаю: – Дайте зілля! Дайте!
Не залишайте мене тут одного,
Я зроблю все, ви тільки забажайте,
Заради нього всіх продам, і бога…
І непідступним стане божевілля,
І я на різні вчинки вже готовий,
Бо я не можу жити вже без зілля,
В рожевий світ вернутись хочу знову.
