Скажіть мені, добрі люди,
Ви ж буваєте усюди,
Роздивились білий світ,
Бачили усяк нарід,
Чудернацькую природу
Та країн далеких вроду.
Тільки чесно розкажіть
Чи буває така мить
Що душа щемить, сумує,
Ностальгує та нудьгує,
Повернутись дуже хоче
В українські тихі ночі,
У садки та рідну хату
До свого рідного брата,
До життя, що аж вирує.
І невже ти не сумуєш
За пахучим чорним хлібом,
Що ламаєш за обідом,
За повітрям особливим
Що буває після зливи,
За полями та ліском,
Жовтим, річковим піском,
Ну, а ще, за пісню милу,
Про дівчину чорнобриву,
За веселий гомін, сміх,
Усіляких ігор, втіх..
Тільки жити та радіти,
Землю плекати, любити,
Та плодити діточок,
Ангеляток, квіточок.
За що ж її не любити?
Обійняти, відродити
Україну – рідний дім,
Що дає притулок всім,
Роботящим та відважним,
До проблем її уважним,
Справжнім, гідним патріотам
Що несуть її скорботи
Та будують рідний храм,
І на заздрість ворогам
Ставлять міцну Україну,
Та укрáїнську родину!
